Рідна мати моя, ти ночей не доспала, ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка і зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші, блакитні твої.