Вітер старі імена розвиває,
Нема вже дороги в покинутий рай.
Якщо в юрбі ти мене не впізнаєш,
Не повернеш мене, не повернеш мене
Любий, прощай...

Я залишаю твій берег –
Це час розправляє вітрила, знай!
Сонце сідає і зорі вертаються,
Казка моя, прощай.
Знаю, колись тебе знайде, неначе мелодія,
Нами давно забута,
З давніх давен ніжним вітром занесений
Подих із мого сна.

Ти віднайди, ти віднайди,
Ти віднайди мене в минулому,
Там, де панує весна.

Там, де у диханні ночі
Останнього слова тремтить луна.
Ти пригадай кожну мить,
Кожен крок у безмежно далеких снах.
Була, а може здавалось,
Що справжня – кохання весна
Нескінченно рання,
Знов спалахне і розтане без відчаю,
Наче омана.

Знай, це – не сон,
Знай, це – не сон,
Знай, це – єдина правда, вічності істина.
Смерть подолає єдиний закон –
Вічна любов моя...
Вічна любов моя...
Вічна любов моя...