Текст песни Александр Пономарёв - Реквієм

Я шукаю в пустелі далекого міста,
Я шукаю тебе у сплетінні доріг,
В чорнім морі юрби, і зоря промениста
Погасає і пада на байдужий поріг.

Я гукаю до тебе через вітер і небо,
Через дощ, через холод, пожовклі листки.
Але голос мій тане, не доходить до тебе,
І ламаються з болем між нами містки.

Вже нема, тебе нема.

Я кричу до вітрів, я благаю рятунку.
Донести хоч би слово, уривки плачу.
Тільки серце щось знає, напивається трунком,
І щемить, і болить - я з вітрами лечу.

Я не хочу нічого, лиш поглянуть на скроні,
Щоби свято цвіло голубе-голубе.
Щоби знову співали твої милі долоні,
Щоб побачити знову хоч ще раз тебе.

Вже нема, тебе нема.

Але вітер сміється, мчить хмаринок отари.
Цілий світ огортає вже самотність німа.
Раптом усміх твій блиснув, наче сонце за хмари,
І погас. І тебе тут нема.

І немає вже квітів, немає вже мрій,
Тільки листя опале і захмарене небо.
Я стою на уламках останніх надій
І кричу до тебе.

Вже нема, тебе нема.

Я шукаю тебе, твоє ім’я шепчу.
Я знаю, що тебе не побачу, що тебе не знайду,
Бо тебе вже нема і не буде ніколи.